Текущий объект

строительство коттеджа

Поштова площа: гламурна реiнкарнацiя.

2003 року в Таллiннi стався скандал. Депутат естонського парламенту, придбавши старовинну кам’яницю (в Естонiї це дозволено законом), самовiльно розпорядилася зробити в будовi одне додаткове вiкно. Цим самим було порушено попередньо узгоджений з пам’яткоохоронними службами проект.

Департамент охорони культурної спадщини країни негайно зчинив бучу, пiднявши на ноги всю центральну пресу, i за кiлька днiв iсторiя завершилася сплатою депутатом штрафу та поверненням ремонтних робiт в iсторичному будинку в русло узгодженого з Департаментом проекту.

Приблизно в той самий час у столицi України панував мир та спокiй. Хоча саме тодi Київрада вiддала пiд забудову шмат землi в заповiднику «Древнiй Київ». Право ґаздувати на охороннiй територiї отримала структура, за якою стоїть один депутат ВР. I за короткий час пiднiжжя лiтописної Михайлiвської гори «облагородила» семиповерхова коробка – готель какофонiчних архiтектурних форм. Своїми дебелими габаритами новобудова спотворила пропорцiї старовинної Поштової площi, спричинила просiдання рейок i трiщини у стiнах станцiй столiтнього фунiкулера, посилила зсувнi процеси на всьому пагорбi (що негайно далося взнаки на парапетi й стiнах Андрiївської церкви) – але тотальнi мир i благодать у столицi не порушила. Дещиця критичних статей, що з’явились у пресi, пролунала гласом волаючого у пустелi. I все. Утiм, а чого його лементувати, якщо все вищеозначене вiдбувалося вiдповiдно до чинного Закону України про охорону культурної спадщини? Принаймнi так стверджують Микола Кучерук i Руслан Кухаренко – чiльники головних у країнi пам’яткоохоронних iнстанцiй (Державного та Київського управлiнь охорони культурної спадщини), якi вiд початку благословили забудову в заповiднику. Тобто заповiдник зникає, прадавнiй пагорб пливе, архiтектурнi шедеври трiщать по швах, а пам’яткоохоронцi в один голос заявляють: «Це не суперечить закону». «Штоб мєня покаралi всi печерськi святi й покрив великий лаврський дзвiн, коли брешу», – додавав ще у подiбних ситуацiях Свирид Петрович Голохвастов.

А тим часом iншi козирнi структури, побачивши, як добре пiшов гендель на охоронних землях, на всiх парах почали й собi «згiдно з чинним законодавством» шматувати решту заповiдника. I невдовзi «пiшов пiд роздачу» iнший бiк Поштової площi, на вулицi Набережно-Хрещатицькiй, 1а. Там надумалися збудувати 13 тисяч метрiв офiсно-розважальних площ. На таке благе дiло обидва пам’яткоохороннi управлiння хутенько дали своє «одобрямс», i реалiзацiя грандiозного прожекту почалася з утилiзацiї пам’ятки архiтектури, збудованої у романсько-готичному стилi знаменитим зодчим Вербицьким. Рiч у тiм, що старовинна споруда «не вписувалася» у запланований проект, тому, не довго думаючи, будiвельники постановили в дусi Голохвастова «на чорта минє той клопот», – i за одну нiч пам’ятку порiшили. Далi приступили до «модернiзацiї» будови старого елеватора (нинi там фiлiя Парламентської бiблiотеки). Ця вишукана споруда, збудована у виглядi колосальної базилiки, упродовж столiття була архiтектурною окрасою i висотною домiнантою Поштової площi. Щоправда, останнiх рокiв з десять вона торгує собою в досить непристойний як для пам’ятки спосiб – її змушують рекламувати розчинну каву. Так вирiшило столичне управлiння охорони спадщини, дозволивши запнути весь фасад елеватора рекламним щитом. Можливо, саме за цим щитом будiвельники й не розгледiли бiдолашну пам’ятку, тому прибудували впритул до неї кремезний офiсно-розважальний комплекс. Вiд такого безпардонного сусiдства iсторична будiвля негайно пiшла трiщинами, тож з часом також може «спочити в Бозi».

Проте всi цi подiї у загадковий спосiб вплинули на остаточне переконання пам’яткоохоронцiв у правильностi їхнiх дiй зi збереження заповiдника i невдовзi вони благословили пiд забудову останню знакову дiлянку – на вулицi Сагайдачного, 1. Уже за кiлька мiсяцiв за цiєю адресою державний (!) заповiдник представлятиме високий до неба (i, вiдповiдно, такий як треба) готельно-офiсний комплекс, неосяжнi габарити якого наглухо закриють собою лiтописну Михайлiвську гору вже з iншого боку – вiд безталанного фунiкулера.

I тепер старовинну площу не впiзнати. Її древнiй дух реiнкарнували у гламурний шик i блиск. I згадувати iсторiю на забудованих склом та бетоном лiтописних землях не випадає. Випадає лише вкотре риторично поцiкавитися, чому, керуючись абсолютно однаковим законом, в Естонiї всi культурнi надбання зберiгають, а в Українi – пускають пiд нiж.

Автор : Iрина Костенко

Источник : http://stolitsa.glavred.info

Добавить комментарий

Выполненный объект

Услуга



Инженер технического надзора

Реклама

 




Интернет реклама УБС

Логин

Выполненный объект